February 5th, 2011

Концепция одноразового автомата

Мы тут на днях «придумали» одноразовый автомат. По аналогии с одноразовым фотоаппаратом, в условиях, когда во время атомной войны полк живет несколько минут, явно незачем усложнять механизм сменным магазином. Да в ППШ и не похоже, что кто-то всерьез рассчитывал, что солдат доживет до смены магазина. Поэтому боекомплект должен бать заправлен в автомат прямо на заводе и после отстрела автомат может оставаться на поле боя в виде непригодном для последующего использования.

Поделились этой шуткой со знакомым экспертом по истории оружия. Он не рассмеялся. А наоборот, сказал, что похожая модель есть. Немецкая винтовка Г-11. Правда не особо удалась. Автомат заправлялся 50-тью безгильзовыми зарядами. Не смогли довести до ума из-за проблем долгого сохранения пороха, и еще какие-то проблемы с пружинами. Да и в интернете пишут, что сменные блоки патронов в этом автомате все же есть.

Репортаж з Каїру

Почему казни египетские такие нечудесные

 Всегда несколько принебрежительно относился к духовной литературе. Есть первоисточник – Библия, рассуждал я, а все остальное – это все равно, что знакомиться с литературой по христоматии.
Примерно такое впечатление произвел сначала и слушая «Библейская история Ветхого Завета» проф. Лопухина. В общем, случайно не бросил сразу. Пока шел краткий пересказ. А потом начал находить много интересного.
Например, Лопухин объясняет, почему в казни египетские вошли в общем то неприметные, сильно похожие на естественные, чудеса. Казни, пишет Лопухин, были призваны не только освободить народ Израиля (Израиль – это, кстати имя патриарха), но и посрамить египетские лжебогов. Воды Нила превратились в кровь – посрамить бога Нила. Нашествие жаб, которое и так бывало при разливе Нила, хоть и не в таких масштабах, - посрамить богиню, защищавшую от жаб. Жалящие насекомые – аналогично. В общем, приземистость чудес обусловлено природностью египетского пантеона. А не тем, что чудеса – это просто случайное стечение природных обстоятельств.
Впрочем, в чуде всегда есть место для скептиса, как и в науке – для Бога.

Кореспонденти БРАТСТВА в Каїрі. 5 лютого

Всю ніч за вікнами було чути лемент і сирени поліцейських машин. У небі літали військові вертольоти. Ми декілька разів телефонували нашому другові Ібрагіму з опозиційного табору. Він розповідав нам останні новини з майдану Тахрір.

Навколо майдану в різних місцях постійно виникали бійки та перекидання камінням між опонентами. З початком комендантської години почалися вуличні бої. Комендантська година тут, імовірно, означає не заборону виходити на вулиці, а те, що ви однаково вже порушили закон, і можете порушувати далі. Барикади то здавали, то захоплювали знову. Військові намагалися розбороняти, але їх виявилося занадто мало. Багато поранених. Швидка допомога не мала можливості проїхати всередину табору, а витягти постраждалих через натовп опонентів було неможливо. Вранці з Ібрагімом ми вже зв’язатись не змогли.

Проаналізували вчорашній досвід, і спробували сьогодні вдягтися під місцевих. Я замотався арафаткою та натягнув каптур. Ішли на майдан, оминаючи ті квартали, де вчора піддалися нападу.

Повсюди великі купи каміння, розібрана бруківка, багато битого скла. Деякі машини вщент спалені. Постійно видно сліди крові, іноді навіть калюжі. На підступах до площі – кілька загород, тотальна перевірка документів.

Місцеві вкрай недоброзичливо дивляться, коли намагаєшся бодай щось фотографувати. Зауважу, публіка агресивно ставиться не до преси зокрема, а до європейців взагалі. Навіть на території табору, де вчора всі були раді фотографуватися, нині вже дивились на нас вовком. На кордонах ополченців нам постійно повторювали: не фотографувати.

На майдані встановили багато наметів, деякі схожі на бедуїнські, деякі – нові туристичні, як у часи помаранчевих подій.

Оминули танки. Ми всередині табору. 8 ранку. На площі людей істотно менше. Збиратися будуть до обіду. Каміння прибране вбік, але напоготові. Трибуна на майдані працює лиш одна. З неї лунають заклики, але публіка ще не прокинулась, тому драйву немає.

Вирішили повернутись до нашого дому. Дорогою спостерігали конфлікт десятка молодих єгиптян з європейцем. Всі щось кричали. Європейця забрали єгипетські солдати. Варто відзначити (адже з цього приводу дуже сильно обурюється світова преса), що журналістів із центра Каїру забирають не дарма. То цілком виправдані запобіжні заходи.

Все заповнене танками й БТР-ми. На перехрестях і біля адміністративних будівель – військові. Їжі як не було, так і нема. Усе закрите. Господар дому вибачився, і приніс нам хліба, повидло та два сирки. Сильна втома через «так собі» харчування. Від чаю й кава вже нудить.

Під час сніданку завітала поліція. Швидше за все, простежили, куди ми йдемо. Зажадали всю нашу апаратуру. Добре, що встигли все скинути на запасну карту пам'яті, її вони не знайшли. Фото з телефонів довелося видалити. Погрожували, що поїдемо до відділу, але вдалося відмазатись, дякуємо коптам!

P.S.: Прихильники президента впевнені, що акції протесту на площі Тахрір потривають іще пару днів, і опозиція розійдеться.

Каїр, Єгипет, 5 лютого.

Остання інформація - на блоґах кореспондентів:

alex_borgeze 

linux_xxx